Учасники прослухали цікаві лекції на різноманітні теми, взяли участь в “Олімпійських іграх” та туристичному змагу “Слідами героїв”, відвідали смт. Залізці, батьківщину начальника штабу ВО “Лисоня” Володимира Якубовського – “Бондаренка”. Щоранку на таборі відбувалася Служба Божа, яку відправляв о. Василь Брона з Великої Березовиці.

Родзинкою табору стала нічна теренова гра. Алярмово підняті таборовики згідно легенди повинні були винести поранених повстанців із бою між НКВС та сотнею УПА, що відбувався на горі Гостра. По дорозі учасники вишколу наклеїли листівки в с. Бліх, зробивши це як справжні підпільники ОУН – тихо, швидко, непомітно і якісно. З села таборовики вирушили на гору, де в складних умовах виготовили ноші і врятували поранених.

Цей вишкіл став ще одним штрихом в тісній співпраці МНК та УМХ, переконливо доводячи, що націоналізм та християнство – це нерозривні поняття, які лежать в основі побудови Української Самостійної Соборної Держави.

22 червня 2003 року в приміщенні конференц-залу Європейських студій Тернопільської академії народнього господарства відбувся Форум молодіжних релігійних і громадських християнських об`єднань під назвою “Ось мати Твоя...”, в якому взяло участь 16 молодіжних організацій Тернопільщини, зокрема і представники Молодіжного Націоналістичного Конгресу на чолі з головою обласної організації Олегом Вітвіцьким.

Темою Форуму була проблема розвитку молодіжного руху в Тернопільсько-Зборівській Єпархії УГКЦ, співпраця церкви та молодіжних об`єднань. Активно в обговоренні прийняв участь О.Вітвіцький, який виголосив доповідь: “Український націоналізм та християнство: досвід історії та сьогодення”, де торкнувся проблем Церкви та її впливу на розвиток національної ідеї, взаємин християнства та націоналізму, зокрема під час становлення організованого націоналістичного руху, стану справ сьогодні.

Під час виступів було подано цілий ряд пропозицій до Церкви щодо поліпшення справ у її співпраці з молодіжними об`єднаннями. Зокрема говорилося про проведення постійних практичних семінарів по лідерству, поліпшенню участі представників організацій в постійній роботі молодіжної комісії єпархії, вдосконалення системи капелянської служби в молодіжних організаціях тощо. Даний захід відбувався як обласний етап Всеукраїнського Форуму, що відбуватиметься 11 липня в Зарваниці Тернопільської обл. під час молодіжної прощі.

Микола Бігус,
прес-служба Тернопільської ОО МНК

Подібного ще не було. До теренової гри “Антонівці-Гурби 2003” слово “вперше” можна вживати майже в усьому. Адже фактично вперше теренова гра стала формою вишколу, а не його частиною; вперше проводилася на такому значному терені (близько 15 км2) за великої кількості учасників (понад 130 чоловік). МНК в черговий раз довів, що він здатний мобілізувати велику кількість людей за короткий час. Сама підготовка гри відбувалася в надзвичайно складних умовах – адже в нас за 2 тижні відбулося декілька дуже серйозних заходів. Це і дівочий табір “Руса Коса”, і табір “Карпатська Січ”, і теренова гра “Легенда УПА” в Теребовлі на 180 чоловік, і участь в змазі “Стежки Героїв” та ще ряд інших акцій. Крім цього подібний захід ще ніколи ніхто не робив, так що МНК доводилось розпочинати з нуля. Тому ряду помилок і упущень оминути не вдалося. Але на помилках вчаться; все врахується наступного разу. Адже успішне проведення теренівки дозволяє зробити її традиційною, більше того – слід розвивати теренову гру як самостійний вид таборування.

Для того, щоб відчути, що таке дводенна теренова гра, треба її пройти. Від початку до кінця. Адже, як виявилось, дехто із запрошених на гру вже з самого початку налякався. Налякався дощу, під яким в першу ніч мокли обидві сотні, налякався дисципліни, яка є незамінною в екстремальних умовах. Місцеві ліси ніби перевірили усіх таборовиків на стійкість погодою і важкими умовами. Якщо ця групка людей не витримала такого простого, то що б з ними сталося, якби вони потрапили в справді екстремальну ситуацію. У вояків УПА не було можливості втекти додому під перину. Умови їхньої боротьби були набагато складніші. Перша точка Декалогу була для них щоденною реальністю. Але вони продовжували боротись. Бо без боротьби немає життя. Хто не бореться, не йде вперед, не долає насамперед свою слабкість, – той гине. Теренова гра гартує дух і тіло. Хто пройшов її, той це відчув.

Як же все відбувалось? Зараз, через деякий час, давайте пригадаємо про все, що довелось пережити за ці два дні. Нехай ті, хто не був, щиро заздрять нам. І з нетерпінням чекають наступної теренівки.

Сама гра мала відбуватися за наступними правилами. Обидві сотні – “Лисоня” і “Волинь” – розходились в різні кінці терену, де розбивали табори. Їх обов’язковими елементами були штабний намет, щогла з прапором і вогнище, на якому мали готувати їжу. Все решта – як вирішить командування обох сотень. Кожен “вояк” носив на лівій руці між плечем і ліктем пов’язку, яка була ознакою його життя. Командири носили ще спеціальні відзнаки – їхнє “життя” оцінювалося більшою кількістю балів. За ходом “бойових дій” слідкувала Рада Вищих Спостерігачів, яка контролювала, щоб дотримувались правила гри. РВС вела облік балів, могла оживляти “мертвих”, штрафувала сотні за порушення. Перемога присуджувалась за здобутими балами або була абсолютною, якщо захоплений прапор супротивника.

Отож сотні розійшлися і “війна” почалася. Командир сотні “Волинь” Вітер довго водив свій загін по лісі. Волиняки зайшли в північно-західну частину терену, де було багато боліт. Врешті решт штабний намет і щоглу поставили на самому болоті, а сотня розташувалась поряд на пагорбку. Саме місце розбиття табору виявилося доволі вдалим. Воно було оточене з трьох сторін болотами і добре замасковане.

Сотня розтаборувалась і всі лягли спати. Стійка, що охороняла табір, на ранок теж дрімала. Свою справу зробив і дощ, примусивши таборовиків поховатись по наметах. На ранок в табір “Волині” можна було просто зайти, зняти прапор і навіть винести штабний намет, в якому спали командири. Як виявилось, “Лисоня” втратила величезний шанс на самому початку теренівки здобути перемогу. Справа в тому, що вночі тернополяни вислали бойову групу з 8 чоловік на чолі з Довбушем на пошуки ворожого табору. Логічно припустивши, що “Волинь” розташується біля води (бо як не крути – без неї не обійтись), Довбуш повів свій загін по вузькоколійці, яка обмежувала терен гри з півночі, паралельно до річки Замишівка, з якої можна було брати воду. Хлопці пережили доволі складну ніч, але над ранок таки зуміли вистежити табір “Волині”. А не виявити його було просто неможливо. В таборі панував такий шум і гам, що його було чути за кілометр. Постійно лунала труба, лунали команди на збірки чи то всієї сотні, чи то окремих роїв. В реальних бойових умовах сотня була б давно знищена. Спецзагін тернополян підкрався до табору “Волині”. Постало питання, що далі робити. Рація, яку мав загін намокла і не працювала. Зв’язатися з табором “Лисоня” було складно. Тому хлопці атакували табір “Волині”, як вони потім говорили – щоб зігрітись. Атака виявилась несподіваною. І хоча волинян було в кілька разів більше, вони зазнали серйозних втрат. З’явилися ознаки паніки – адже стало зрозуміло: як тільки бійці Довбуша доберуться до власного табору, де “ожиють”, то тернополяни вирушать добивати волинян. І командир “Волині” приймає несподіване рішення. До вечора на болоті виростає замок. Саме так. Волиняни оточили свій штаб з трьох сторін стінами в людський зріст, складеними з колод (яких на болоті було дуже багато), навколо стін викопали рів і набили паль. Попасти в середину цієї справжньої фортеці можна було лише через невеликий лаз в стіні. Побудова замку мала свої негативи і позитиви. Великим негативом було те, що сховавшись в замку, “Волинь” серйозно обмежувала свою свободу маневру, і якби тернополяни взяли її в облогу, то б легко перебили б усіх, хто спробував би вибратись із фортеці. Але спрацював насамперед позитив: побудова замку мобілізувала людей, дала змогу уникнути паніки, яка почала проявлятися після нападу тернополян. Волиняни почули себе значно впевненіше.

А в цей час спецзагін “Волині” з 12 чоловік, очолених Смерекою і Ірокезом, який вирушив ще на світанку і нічого не знав про напад на власний табір, зумів вичислити табір “Лисоні”. Смерека зробив це за димом від вогнища тернополян. Хлопці теж вирішили несподівано напасти на табір “Лисоні”, де, як їм здалося, залишилося небагато людей. Напад зірвав випадок. Одна дівчина пішла, як то кажуть, до вітру і натрапила на волинян. Атака виявилася невдалою. “Загинуло” 9 волинян. Перевага по балах стала ще більшою. І це розслабило “Лисоню”. Тернополяни вирішили не нападати одразу, а дочекатися ранку другого дня. Причиною цього також було і те, що табір “Лисоня” зранку, налякавшись дощу, покинула група сумівців з Шумська. “Волинь” тепер мала серйозну чисельну перевагу. Крім цього тернополян чекали ще 15 чоловік, які мали прибути в п’ятницю по обіді. Але прибуло лише четверо...

Розуміючи, що програє і що тернополяни незабаром вирушать на штурм табору “Волині”, командир Вітер приймає рішення завдати превентивного удару. І ввечері, лишивши в замку залогу, волиняни рушають на табір “Лисоні”. Тернополяни зуміли непогано облаштувати свій табір. Він розташовувався в густому лісі, в таборі був проведений телефон (!) і підготовлені “сюрпризи”. Тернополяни вчасно помітили ворога і приготувалися до оборони. Перший удар був відбитий, але тоді “Волинь” стала клином і пробила каре “Лисоні”. Далі спрацювала чисельна перевага. Майже всі тернополян включно з командирами були перебиті. Але прапор волиняни не захопили. Коли їм вдалося прорватися до щогли і завалити її, спрацювали “сюрпризи”. Вибухи петард і т. п. приголомшили нападників і єдиному з “живих” вояків “Лисоні” вдалося врятувати прапор. Тому РВС прийняла рішення продовжити гру на наступний день, дозволивши змінити і місце таборів обох команд. Чисельна перевага “Волині” стала ще більшою – після оживлення їх залишилося більше сорока осіб, а в сотні “Лисоня” лише 17 (“оживляти” можна було лише один раз; кого “вбивали” вдруге, той йшов в штаб спостерігачів). Шансів у тернополян майже не було. Але РВС присудила “Волині” значну кількість штрафів (було за що) і “Лисоня” на 3 бали випереджала супротивника. Тому волиняни були змушені вести активні дії.

Вночі трапився анекдотичний випадок. Повертаючись після “бою” у власний табір, заблукали в лісі всі командири “Волині”. Переживши оригінальні пригоди, вони лише в обід у суботу прийшли до власного табору.

В суботу події розвивались за прогнозованим сценарієм. Залишивши в замку десяток людей, близько 30 чоловік з сотні “Волинь” вирушили “добивати” “Лисоню”. І тут доля знову ледве не всміхнулася тернополянам. Хімік, що очолив залишки “Лисоні”, взявши із собою 14 хлопців, знайшов ворожий табір (так склалося, що загинули всі, хто знав місце розташування табору “Волинь”, тому галичани змушені були шукати його знову). 9 бійців залягли недалеко від замку. І треба ж було, щоб колона волинян пішла в їхньому напрямку. В хлопців здали нерви, вони кинулися тікати. Перебити їх серед боліт виявилося дуже просто. Завершальним акордом був самовбивчий штурм 5 лисонівців замку “Волині” десь о 17.00. Як сказали хлопці, вони не захотіли залишатися “живими”, коли зрозуміли, що програли. І ледве не увірвалися в замок, охорона якого, взагалі вже не сподіваючись на будь-який напад майже вся спала. Якби не було стін, то цілком можливо, “камікадзе” захопили б прапор. Завершилася гра штурмом табору “Лисоня”, який обороняло 3 осіб. Прапор був здобутий і “Волинь” здобула абсолютну перемогу, крім того “перебивши” всіх тернополян.

Поки тривала гра “вбиті” тернополяни впорядкували могили українських повстанців на цвинтарі в с.Антонівці. А ввечері була спільна ватра, де панував дух побратимства. І волиняни, і тернополяни спільно святкували завершення теренової гри, в якій переміг насамперед Молодіжний Націоналістичний Конгрес. Бо ми довели, що теж готові до Чинів, що вояки УПА недаремно проливали кров за майбутні покоління. Вони є і продовжують боротьбу за Українську Самостійну Соборну Державу. І хоча ця боротьба відбувається в мирних умовах, але все одно вимагає твердості характеру і сили волі. Формувати ці якості і покликані допомогти вишколи, в тому числі і теренові ігри. Тому до зустрічі на майбутніх теренівках. Нас ведуть слова з гімну ОУН:
“... бо хто борець, той здобуває світ”.

Михайло Бігус, ТОО МНК

23 травня минає 65 років з дня смерті Провідника ОУН полковника Євгена Коновальця (1891-1938), людини, чиє ім'я без перебільшення є знаковим в історії українського національно-визвольного руху. Все своє життя без останку Коновалець присвятив справі визволення України. Він був дійсно надзвичайно авторитетною і вольовою особистістю, щоб цього не зауважив ворог, і саме тому Москва спрямувала максимум зусиль для того, щоб знищити небезпечного для неї лідера Організації. 23 травня 1938 року більшовицький агент Павло Судоплатов підсунув Коновальцеві вибуховий пристрій у коробці під виглядом шоколадних цукерок...

Діяльність Полковника була настільки багатогранною і плідною, що годі навіть намагатися бодай оглядово описати його життєвий шлях, його боротьбу і працю на політичній, військовій, ідеологічній, дипломатичній ниві. Сподіваємось, що в ці дні на сторінках патріотичних видань ми знайдемо висвітлення його життєвих віх. На нашу думку набагато доцільнішим сьогодні є звернутися до тих засадничих принципів, на яких будував Коновалець ОУН, до тих його політичних заповітів, котрі так злочинно бездумно сьогодні знехтувані нащадками.

Не можемо не подивляти з відстані років його прозорливість і виваженість. "Які підходи, міркування й методи до визвольної акції в поодиноких українських угрупуваннях не були б, на кого згадані угрупування не орієнтувались би й на чию допомогу вони не чекали б, - одно для всіх українців, оскільки вони не фантасти чи злочинці, мусить бути ясним: відновлення й закріплення Української Держави є, буде й мусить бути найбільше важливим моментом нашої боротьби."

Отямлюючись після п'янкої ейфорії проголошення Акту 24 серпня 1991 року, усвідомлюємо марність сподівань на те, що "якось то воно Україна станеться сама собою", задля наших гарних очей чи "калинової мови", завдяки нашим минулим стражданням чи добрій волі "воріженьків". Розуміємо, що марна надія і на "доброго царя", що нічого не вклавши, нічого не виборовши, без крові і праці народ нічого не здобуде. "У вогні перетоплюється залізо у сталь, у боротьбі перетворюється народ у націю" - наголошував Коновалець. Він прекрасно розумів, що, "як не матимемо сили - не отримаємо нічого", тільки плекаючи силу - політичну, економічну, мілітарну відпорність нації, "вийдемо побідно з найгірших лихоліть і здобудемо все, що нам треба".

Євген Коновалець мав стратегічне мислення і будував Організацію на непорушних засадах, головними з яких були і залишаються:
1) Нація є найвищим типом органічної людської спільноти;
2) Нація безпечно жити і повноцінно розвиватися може лише у власній незалежній соборній державі;
3) Власну державність народ може і мусить здобути, розбудовувати і захищати лише покладаючись на власні сили.

Чомусь і до сьогодні ще подекуди побутує хибна думка, що УВО-ОУН всю ставку робила лише на збройну боротьбу, насправді ж націоналісти, і зокрема Коновалець розуміли, що збройні виступи без ідеологічного, організаційного і політичного підґрунтя та підтримки широких мас нічого не варті. Головним завданням націоналістів є викувати в горнилі безпосередньої боротьби та широкої освідомлюючої просвітницької, виховної, пропагандивної та вишкільної праці дух і поставу широкого загалу співвітчизників. Цей напрямок роботи був пріоритетним і саме ця праця дала належний результат.

Полковник виразно усвідомлював, що українська держава не може бути "малою", як в географічно-територіальному, так і в політичному розумінні поняття. Він був певним, що без постання української державності спокою в Європі не буде і жодні союзи не будуть тривкими. Україна - єдине етнографічне і геополітичне ціле. "Шлях до вільного Львова йде через вільний Київ" - наголошував Коновалець, повсякчасно дбаючи про розбудову руху не лише на всіх українських етнічних теренах, але і всіх місцях, де компактно проживали українці, де були бодай порівняно невеликі їх групи. Мобілізуючи ВСІ сили українського народу, він не обходив своєю увагою ні Великої України, ні Кубані, ні Зеленого Клину. Структури ОУН активно діяли не лише в Україні, але і в Америці, країнах Європи, Маньчжурії...

Аналізуючи сьогоднішні реалії, варто застановитися над талантом Коновальця як політика і дипломата. Створення і становлення ОУН в результаті органічного об'єднання ідеологічно споріднених націоналістичних організацій у 1929 році є і сьогодні найяскравішим прикладом результативної консолідації і вироблення на основі спільності мети - спільності шляху. За влучним висловом Ярослава Романовича Дашкевича, Полковнику вдалося "вивести націоналістичний рух з вузької стежки на широку дорогу". Коновальцеві вдавалося уникати так званих "внутрішніх фронтів", будучи свідомим ваги і ролі кожного українця та української організації в боротьбі за волю і велич нації, Провідник був категоричним противником взаємопоборювання в українському таборі (чого не вдалося уникнути в сучасній Україні). Проте необхідно наголосити, що у принципових питаннях він був безкомпромісним, постійно дбав про чистоту ідеологічної лінії і послідовно поборював опортунізм та антидержавні чинники, знаючи, що "з соціалістами держави не збудуємо".

"З наших визвольних змагань винесли ми один великий скарб, - державницьку думку й свідомість єдності всієї української нації", - цей скарб Коновалець не змарнував, не заховав подалі від людського ока, не протранжирив легковажно, але зберіг, примножив і передав нащадкам.

Вшановуючи пам'ять Великого Мужа, маємо не лише відбути академії, конференції, мітинги, вечори пам'яті та інші меморіальні заходи. Не це є головне. Нехай ця дата, цей день, коли відзначаємо Свято Героїв, стане для нас приводом згадати знехтувані заповіти Провідника, усвідомити свою відповідальність і спонукає до згуртування і мобілізації зусиль для втілення в реальність мрій і помислів Коновальця, для завершення Перемогою його боротьби.

Віктор Рог, МНК

У вівторок 27-го травня о 15:00 по вулиці Дегтярівського 38 (м. Київ) відбудеться акція в підтримку баскської політичної партії "Еррі Батасуна", діяльність якої була незаконно припинена Іспанською владою. Українці повинні висловити свою підтримку братньому народу басків! Явка обов'язкова!

Давній Баскський Народ століттями був розділений французсько-іспанським кордоном. Завдяки об'єднаності та організованості баски завжди лишалися незалежними від усіх. Збереження етнічної самосвідомості дозволило баскам зберегти свої традиції та культуру.

Основним рухом за підтримку баскської мови в Іспанії і Франції є Kilometroak.

Озновне гасло басків - Еускаді, що означає місце проживання Баскської раси, тобто майбутню суверенну конфедерацію басків. Звісно, уряди Іспанії та Франції довгий час боролися проти створення нової держави. Історія басків багато в чому схожа з історією етнічних українців, яких і до сьогодні гноблять різні елементи.

Вже на початок 30-х років ХХ століття сформувалась програма боротьби Баскського Народу за здобуття незалежності. В 1959 році було засновано підпільну мілітарну організацію ЕТА, котра проводила свої акції по всій території Іспанії. 1978 року з метою легалізації діяльності ЕТА було засновано політичне крило -партію Еррі Батасуна.

Про ЕТА казали різне. Хтось стверджував що їх не більше 50-ти чоловік, інші вважали що до організації входить половина населення басків. Однак вся баскська молодь підтримує ЕТА. Час від часу вони проводять власні "теракти" - роблять пляшки з коктейлем Молотова і розбивають їх біля урядових будівель та державних споруд.

Іспанська влада намагалася відповісти ЕТА їх же зброєю: в кінці 80-х років було створено іспанські "Ескадрони смерті", які офіційно називалися "Антитерористичною групою звільнення". Однак ні до чого доброго це не призвело. В період з 1983-го по 1987-й роки на території Іспанії "Ескадрони смерті" помилково знищили 27 ні в чому не винних людей. Іспанський уряд крізь пальці дивився на ці вбивства.

Дві самі відомі людини в ЕТА: Ідойя Ірене ("Маргаріта") - бойовик ЕТА, тимчасово вигнана з організації. Приймала участь у двох перестрілках з працівниками гвардії. Одного разу здійснила незаплановану акцію, в результаті чого була відсторонена від активної діяльності.

Франсіко Мухіка Гармендіа ("Пакіто") - колишній лідер ЕТА, політв'язень. 6 жовтня 2000-го року за належність до ЕТА (фактично за націоналізм) був осуджений на 109 років позбавлення волі.

В грудні 1997-го року було заарештовано 23 лідери Батасуни. Їх було засуджено на 7 років позбавлення волі за зв'язок з ЕТА. Вже в лютому 1998-го року Батасуна обирає нове, ще більш радикальне керівництво. Незважаючи на те, що в т. зв. Країні Басків є власний парламент, власна податкова і поліція, ЕТА прагнула відокремити Еускаді від Іспанії. Батасуна вважала що зможе добитися цього шляхом переговорів. В 1998-му році ЕТА оголосила про припинення військових акцій. В 2000-му році уряд Іспанії відмовився навіть обговорювати умови передачі незалежності Еускаді. На виборах Батасуна не проходить в парламент. У відповідь ЕТА оголосила про поновлення військових дій на території Іспанії.

УНСО-КИЇВ

24 травня о 14-00 в Києві на Замковій Горі (Андріївський узвіз) відбудеться відзначення Свята Героїв.
ГЕРОЯМ - СЛАВА!

В останню неділю травня українці відзначають Свято Героїв, ініційоване революційною ОУН в роки буремного військового лихоліття. В ці пам'ятні травневі дні постають перед нами світлі образи тих, які полягли в лютій боротьбі за державну самостійність України, за волю і славу нашого народу, стали символами змагань за його майбутність: Микола Міхновський, Симон Петлюра, Євген Коновалець, Роман Шухевич, Степан Бандера... Ті, хто поклали життя і пролляли свою кров на олтар визволення вітчизни, сотні тисяч відомих нам і відомих лише Господу лицарів і героїв. "Коли міряти вартість народу, ціну його волі й права на незалежність мірою крові, пролитої за неї, тоді ми будемо між першими народами світу", - наголошував Ярослав Старух - "Стяг".

У цей день згадуємо всіх, хто поліг за волю в бою, в тюремній неволі чи на далекому засланні, чиє життя обірвала рука підступного вбивці, хто помер від ран і тортур. Усвідомлюємо, що наше майбуття оплачене надзвичайно дорогою ціною і відчуваємо вагу нашої відповідальності перед великими попередниками.

У цей день йдемо віддати шану до могил полеглих, вклонімося і покладемо квіти до їх пам'ятників, впорядкуймо їхні поховання, відвідаймо і вшануймо ветеранів національно-визвольних змагань.

У цей день нехай пече нас сором за те, що досі не спромоглися домогтися офіційного визнання національно-визвольних змагань ОУН-УПА, за те, що і досі вільно ходять по нашій землі ті, хто нищив і нищить Україну, що досі не засуджено і не заборонено злочинної компартії...

У цей день аналізуємо і звітуємо, що і скільки за минулий рік зробили ми всі і кожен з нас для того, щоби виконати Великий Заповіт Чину.

У цей день присягаємо продовжити і довершити перемогою святу боротьбу. Будьмо гідними їхньої жертви і їхньої слави.

Віктор Рог, МНК

10-11 травня поблизу міста Теребовлі відбулась обласна теренова гра допризивної молоді “ Легенда УПА”, у якій взяли участь команди понад 150 молодих людей із чотирнадцяти районів Тернопільщини та самого обласного центру. Організаторами теренової гри виступили Управління у справах сім’ї та молоді, Управління освіти та науки обласної держадміністрації та Молодіжний Націоналістичний Конгрес. Під час заходу відбувся змаг із туристичної техніки, було проведено ідеологічний диспут, мистецьку акцію на тему: “Записався наш комар у повстанці”. Найцікавішою ж була сама теренова гра. У легенді, яка стала основою проведення гри йдеться: “У травні 1945 року повстанська сотня отримала наказ переправити у Карпати прапор упівського штабу. В теребовлянських лісах на сотню чекала засідка і зав’язався бій. Хоробрі повстанці боролись до останнього, загинувши як справжні лицарі в боротьбі за ідеали Української Самостійної Соборної Держави. Але найдивнішим було те, що штабне знамено так і не потрапило до рук ворогів. Легенда оповідає, що пошуки прапора не принесли успіху, а відтоді, кожної весни, на місці бою, з’являється червоно-чорний прапор, як символ нескореності української чорної землі і пролитої червоної крові за волю і честь України”.

Перед учасниками теренової гри стояло завдання знайти цей легендарний прапор, продемонструвавши при цьому знання з історії, географії, спортивного орієнтування та неабияку силу волі.

Під час виконання завдання особливо добре проявили себе рої (а саме так називались команди) із Чортківського, Монастириського, Козівського, Бережанського, Теребовлянського, Підгаєцького районів Тернопільщини. Проте на похвалу заслуговують всі учасники гри, адже прапор було віднайдено! Під час закриття “Легенди УПА” пам’ятні призи для таборовиків вручили начальник управління у справах сім’ї і молоді Ольга Гузар та народний депутат України Ігор Тарасюк.

Тернопільська обласна організація Молодіжного Націоналістичного Конгресу висловлює щиру подяку за допомогу в організаціїта проведенні теренової гри “ЛегендаУПА” Теребовлянській військовій частині (полковнику О. Данилюку та полковнику М. Мудику); Тернопільській обласній держадміністрації; Теребовлянській райдержадміністрації; Теребовлянській районній організації Української Народної Партії (В. Шафранському, Й. Штогрину); Центру національного відродження ім. С. Бандери (І. Гавдиді , Т. Гребеняку), народному депутату України І. Тарасюку.

Прес-служба ТОО МНК

Свято Героїв відзначають майже 60 років. У 1941 році Другий Великий Збір Організації Українських Націоналістів постановив відзначення 23 травня як Свята Героїв. Воно було покликане відродити в українців героїчний дух минулих поколінь.

Чому саме травень обрано для вшанування Героїв? Тому, що саме в травні віддали своє життя у визвольній боротьбі такі кращі сини України в ХХ столітті: 3 травня 1924 року - головний ідеолог державної самостійності України початку ХХ століття - Микола Міхновський; 25 травня 1926 року - головний провідник української національно-визвольної боротьби 1917-21 років - Симон Петлюра; 23 травня 1938 року - засновник і провідник ОУН - Євген Коновалець В роки німецької, а згодом радянської окупації це свято відзначалося у підпіллі. Із проголошення незалежности України його святкування відновлено.

Мандрував хтось краями,
Та зіткнувсь із стіною,
Та пробив головов,
Так, що бризнула кров
В синє небо зірками…

Так співає про українських націоналістів відомий український гурт "Кому вниз". І здається цими словами сказано все найважливіше, що може бути сказано про героїв. Вірність і мужність - ось головні риси героїв: вірність своєму ідеалу та мужність у втіленні цього ідеалу в життя. Вірність і мужність аж до смерті!

Герої творять дійсність, герої формують обличчя світу - вчора, сьогодні і завтра, бо вони готові віддати все, і в тому числі своє життя, щоби осягнути свою мету, щоби здійснити свою мрію. Це герої залишили для нас здавалось би такі божевільні кличі: Або все - або нічого! Або пан - або пропав! Перемога або смерть!

Історія і сучасність різних цивілізацій, культур, народів - це історія і сучасність їхніх героїв.

Історія і сучасність України, українського народу - це твір героїв України, це діло людей, які віддали всі свої сили, і своє життя для добра Українського народу: його свободи і державності, могутності і процвітання. Україна - це діло героїв, які поставили добро рідного народу понад свої особисті та будь-які інші інтереси і були вірними своїй ідеї до останнього подиху.

Для нас же, теперішніх молодих українців, що в своїй більшості нажаль можливо навіть нічого і не знають про сьогоднішнє свято, або байдужі до нього, перш за все важливо знати, що історія і сучасність України - це діло геройської української молоді: сотень тисяч юних, молодих, ледве двадцятирічних добровольців руських дружин великого князя Святослава і короля Данила, козацьких полків Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, Легіону Січових стрільців Дмитра Вітовського, Української Галицької Армії Мирона Тарнавського, Армії Української Народної Республіки Симона Петлюри, Організації Українських Націоналістів Євгена Коновальця і Степана Бандери, Української Повстанської Армії Романа Шухевича і Олекси Гасина, сотень тисяч рядових українців, які боролися проти німецьких загарбників в рядах Червоної Армії, членів визвольного руху шестидесятників Вўячеслава Чорновола, учасників студентського голодування 1990 року, одним словом, усіх молодих українців, які боронили інтереси України навіть ціною власного життя.

Для нас, теперішніх молодих українців, в час, коли бути патріотом серед наших ровесників давно перестало бути модним, а ідея українського патріотизму в руках вправних політиканів стала знаряддям в боротьбі за владу, важливо як ніколи усвідомити, що нема особи поза людською спільнотою, нема особистого добра, поза добром народу і держави, до якої ти належиш, і той, хто відмовляється бути вірним інтересам своєї Батьківщини, свого рідного народу, буде примушений служити добру чужого народу.

Також для нас, теперішніх молодих українців, в час виразної втрати життєвих орієнтирів, занепаду духовних вартостей та панування культу особистого задоволення і матеріального споживання у більшості наших ровесників, важливо як ніколи усвідомлювати, що у світі, якому ми живемо тільки ті вартості мають майбутнє, за які людина готова боротися, які людина готова боронити, жертвуючи усім, навіть найдорожчим - власним життям. І серед тих вартостей, перша з них - наша Батьківщина - Україна, наш український народ, наша рідна земля і наша українська держава.

Відкриймо для себе великі заповіти героїв України, заповіти написані для нас, нащадків, кровўю і потом впродовж тисячоліть.

Сьогодні від нашого покоління в цілому і кожного з нас зокрема залежить чи звучатиме гордо і могутньо ім'я Україна і Український народ в третьому тисячолітті на вершинах людської цивілізації, чи кане воно у забуття, зазнавши духовної і фізичної смерті.

Будьмо ж гідними великої слави героїв України, які твердо вірили, діяли, знали: Українська нація зродилася тоді, коли в її обороні впала перша крапля червоної української крови на чорну українську землю.

Українська нація існуватиме доти, доки хоча б один українець буде готовий покласти своє життя в її обороні.

Ст.пл.скоб Богдан Яцун, ОЗО,
http://www.ozo.org.ua

Вже традиційно 23 травня ми відзначаємо Свято Героїв, яке зародилося у суворі часи німецької окупації та антибільшовицької збройної боротьби. Це свято покликане відродити в українців герочний дух минулих поколінь, які дали нашій історії яскраві приклади героїки і чину.

Молодіжний Націоналістичний Конгрес разом із іншими патріотичними організаціями краю зініціював низку заходів, приурочених до Свята Героїв. У Теребовлі 10-11 травня буде проводена обласна теренова гра допризивної молоді "Легенда УПА" з метою моральної, фізичної та розумової підготовки молоді до виконання військового обов'язку перед Українською Державою у лавах Збройних Сил України, поширення кращих історичних звичаїв українського народу, вивчення історії рідного краю.

15-18 травня 2003 р. на Шумщині відбудеться всеукраїнський військово-патріотичний вишкіл "Антонівці-Гурби - 2003" для молоді з українських патріотичних організацій.

Саме так ми відзначимо події 60-річної давності існування Антонівецької республіки і штабу УПА біля с.Антонівці, а також річницю найбільшої битви загонів УПА з більшовиками під Гурбами.

Відзначення Свята Героїв - це свідчення нашої твердої волі йти накресленим Героями шляхом боротьби до найвищої мети - Незалежності, Могутності і Слави Української Держави.

Прес-служба ТОО МНК

Напередодні Першої світової війни наддніпрянські і західні українці напружено шукали свій, український шлях у складному переплетенні інтересів і суперечностей великих та малих держав. Серед українських ідеологів XX ст. мало було таких, на яких звалився би справжній шквал закидів, видумок; творчість яких з великим завзяттям фальшували б та перекручували, як це трапилось з Дмитром Донцовим. З іншого ж боку, ворожість, скерована на Донцова з різних боків, свідчила про те, що боялися його і як ідеолога, і як особистість.

Не слід забувати і про те, що ідеологія Донцова пройшла перевірку на практиці відповідно до обставин у діяльності підпілля 1930-х рр., в боях на три фронти (антиросійському, антипольському, антинімецькому) 1940-х.

Месіанізм Донцова відносно утворення незалежної Української держави в принципі дочекався здійснення, хоча модель цієї держави виявилася іншою від вимріяної Донцовиим.

"Його писання були і є предметом палких дискусій, критики, обвинувачень",-- зазначає М. Сосновський.

По-перше. Донцова звинувачували в тому, що він мав негативний ідеологічний вплив на молодь, звів її на манівці, вимагаючи від неї самопожертви, гідності, елітарності та жертовної боротьби за незалежність. По суті така "критика" - це не лише відмова від національно -визвольної боротьби поневоленої нації, але і її засудження, чого, очевидно, багатьом критикам і хотілося. Не думаю, що боротьбу - вперту і криваву, за Українську державу можна було коли-небудь вважати манівцями. А те, що спалаху бортьби 30-х -- 40-х р.р. XXст. завдячуємо, між іншим, велетенському впливові ідей Донцова,не підлягає сумніву. Треба мати особливо манерне і викревлене сумління (і не тільки), щоб дорікати українським патріотам саме цим.

По-друге. Не рідко говорилось і про те, що Донцов, в результаті еволюції своїх поглядів, поставив національне вище соціального, а соціальне - це ж, ніби-то, одночасно загальнолюдське, яке Донцов зрадив. Вже розвиток подій у світовому масштабі протягом XX і початку XXI cт. доводить вищість національного над соціальним. При цьому програмувалося і програмується, що після вирішення національних проблем в межах зреалізованої національної державності - буде досягнено соціальної справедливості. У більшості випадків розрекламовані соціальні постулати не здійснювались. Якщо не виходити з потреб будь-якої поневоленої нації, то стало цілком ясно, що вирішення національних індепенденських (незалежницьких) вимог було першочерговим, бо національне гноблення панівними націями нерідко переходить в соціальну експлуатацію. Світова практика довела правильність ідей Донцова, але, всупереч довколишній дійсності, це й тепер не зупиняє деяких опонентів Донцова, які з таких, чи з інших причин, власних чи замовних, не хочуть дивитись правді в вічі.

По-третє. Говорилось, що Донцов у своїй ідеології дуже примітивний ( читач творів Донцова може особисто переконатись як багато в них цього заданого примітивізму), бо виявляється, цілком ясна основна мета - здобуття власної Української держави - це примітив? Примітивні, зрозуміло, й засоби національно-визвольної боротьби, перш за все збройні, хоча вони не були українським винаходом, а продиктовані окупантами. Хотілося б принагідно згадати, що не мета виправдовує засоби, а обставини - коли нація стоїтьна грані життя або смерті.

По-четверте. Чимало наголошувалось про неорганізованість, недисциплінованість, індивідуалізм Донцова. Як український соціал-демократ (нагадаю про еволюцію ідей Донцова від соціалізму, до повного його несприйняття) він не пішов "в народ", а сидів по кав'ярнях, де завжди мав змогу перечитати свіжу пресу і використати нові відомості в своїй публіцистиці. Справді, якщо Донцов вступав в якусь організацію, то її або забороняли, або він з неї швидко виходив. Він не міг легко підкоритися чужій дисципліні, не писав партійних програм, не виконував партійних рішень - він був понад ними. Слід зазначити, що ця непоступливість, безцензурність дали Україні оригінального незалежного мислителя.

По-п'яте. Нарешті, були закиди про те, що в ідеології Донцова надто багато ірраціонального, навіть містичного, а замало відповідного раціоналістичного реалізму. Як добрий тактик, особливо після програної Української революції 1917-1921 р.р., Донцов розумів, що потрібні нові, навіть не раціональні ідеї, щоб вирвати суспільство з стану розпуки, пасивності та байдужості. І такий засіб він знайшов у вигляді чинного націоналізму. Як видно з розвитку подій 30-х років його вибір дав цілком реальні результати.

Слід згадати, що це ще не всі "смертні" гріхи в яких звинувачується Дмитро Донцов, його ще називають "хрещеним батьком" "українського фашизму", також він має честь називатись "фашистом і людиноненависником". Ось неповний перелік (скажемо скромний) "почесних звань" основоположника та натхненика українського націоналізму.

Не можу не згадати про так званий "згубний" вплив ідей Донцова вже на молодь XXI ст. Десятки молодих людей, живучи в вимріяній Донцовим та його послідовниками незалежній Україні, все-таки пропагують ідею чистого націоналізму, сіють її зерно серед молодих поколінь і ведуть хоча не національно-визвольну в повному розумінні війну з чинним режимом.

Можна зрозуміти, чому Донцова і його твори ненавиділи чужі загарбники українських земель, винищувачі української нації.

Можна зрозуміти, чому Донцова і його твори ненавидять ті "українці", яким добре і вигідно жилося і живеться під чужим чоботом.

Але ще краще зрозуміти, чому Донцова і його твори любили і люблять борці за волю України, і чому тих і інших так палко ненавидить існуюча влада.

Слова Павла Мілюкова перед депутатами IY Державної Думи були пророчими - він сказав: "Бійтеся його! Якщо ви будете продовжувати вашу політику, Донцови будуть рахуватися не одиницями, і не десятками, а сотнями, тисячами, мільйонами."

Нажаль, немає кому застерегти наше керівництво, адже багато хто вже не витримав їхньої політики "євроінтеграції" вбік Росії.

Беднарська Олена
прихильник МНК (м. Тернопіль)